Є багато способів виявлення доброти, наприклад: милосердно ставитися до інших, безкорисливо служити їм або виявляти співчуття до людей навколо. Добрі вчинки можуть принести користь як тому, хто виявляє доброту, так і тому, по відношенню до кого вона виявляється: це не тільки покращує психічне здоров’я та емоційне благополуччя, але й надихає на інші добрі вчинки.
Якщо ви мислите позитивно, то кожного дня можете помічати прояви доброти навколо! Ця доброта може виявлятися в тому, щоб допомогти комусь занести продукти в дім, залишити записку зі словами подяки і турботи або запропонувати другові підвезти його. Це також може бути турбота про хворих або втішення когось у скрутну хвилину.
Добрі вчинки мають потужний вплив! Цієї Різдвяної пори ми хочемо запросити людей по всьому світу виявляти доброту. Аби допомогти проілюструвати важливість цього запрошення, користувачі FamilySearch люб’язно поділилися розповідями про виявлення доброти — ці події сталися з людьми з їхніх родинних дерев.
Щедрість лікаря
Мій дідусь, Томас Бригам Сміт, був другом лікаря Оупеншоу, коли жив у місті Сантаквін. Мій дідусь був теслею і виконував деякі види робіт у будинку й офісі лікаря Оупеншоу. Коли народилася моя тітка, Вілма Дін, мій дідусь зробив лікарю операційний стіл, щоб заплатити за прийняття пологів.
Під час Великої депресії мій дідусь втратив власну ферму, і йому було важко забезпечувати свою молоду сім’ю. Зрештою він зміг придбати невеличку земельну ділянку в місті. Він переселив свою сім’ю в намет на тій ділянці й почав садити город та фруктовий сад. Він планував побудувати цокольний поверх будинку, але з наближенням кінця літа почав непокоїтися про те, що робитимуть його дружина і діти у холодну погоду.
Одного дня лікар Оупеншоу підійшов до нього і сказав: “Томасе, майже всі у цьому місті винні мені гроші. Коли ти будеш готовий копати котлован під фундамент і заливати цемент, дай мені знати, і я подбаю про те, щоб у вас була необхідна допомога”.
У призначений день багато чоловіків прийшли відпрацювати свої борги перед лікарем Оупеншоу, і дуже скоро всю роботу було виконано. Завдяки лікарю Оупеншоу мій дідусь зміг побудувати затишний зимовий будинок для своєї сім’ї.
Гарячі страви як вияв любові
Я пам’ятаю дім свого дитинства як місце, куди майже в будь-який день тижня могли несподівано прийти гості. Здебільшого так ставалося тому, що моя мама, Анна Джейн Мішеллі, була дуже гостинною. Мама була самим втіленням доброти. Вона була чудовою оповідачкою, гостинною господинею і неперевершеним кухарем.
Її мовою любові була їжа, її сценою — кухня, а її секретним соусом — її доброзичливе й привітне ставлення. Вона ніколи не була проти неочікуваних гостей у будь-який вечір чи день тижня. Вона, здавалося, інтуїтивно передчувала прихід відвідувачів. Вона завжди готувала в 2–3 рази більше, ніж потребувала наша сім’я, і про це знали всі наші родичі, друзі і друзі друзів. Ніхто ніколи не стукав перед тим, як увійти в наш дім, адже всі розуміли, що двері завжди відчинені і їм завжди раді.
Мама рідко зупинялася, щоб посидіти і поговорити. Натомість, поки вона метушилася по кухні у своєму фартуху, вона спілкувалася зі своїми гостями, які сиділи навколо величезної кухонної барної стійки та в суміжній вітальні.
Вона була популярна серед людей будь-якого віку і переконань. Помішуючи улюблену сімейну страву, мама розважала гостей нескінченними жартами та кумедними історіями й цікавилась, чи все добре в їхньому житті. У разі потреби вона підбадьорювала і надавала підтримку. Її обійми були дивовижними, усмішки — сповненими любові, а сміх — цілющим. Їжу, що залишалася, вона клала в пакуночки і давала в дорогу. Безсумнівно, поруч з нею ясно і сильно відчувалося, що вам раді в будь-який час і що ви можете приходити без запрошення. Двері на її кухню і до її серця завжди були відчинені.
Приклад доброти від моєї мами глибоко вплинув на мене. У дитинстві я зрозумів, що всі люди важливі і бажані. Ніякі витрати часу на те, щоб послужити іншим чи прийняти гостя (очікуваного чи неочікуваного), не вважалися незручністю. Маминим негласним девізом було: “Готуйся до неочікуваних гостей, вислуховуй, допомагай у важкі часи, завжди будь привітним і пам’ятай, що їжа — це мова, зрозуміла усім”.
Порятунок на рівнинах
19 грудня 1894 року Бенджамін Хауслі одружився з Клариссою Полін Аллен. Їхні батьки, Джордж Фредерік Хауслі та Маршалл Франклін Аллен, стали близькими друзями. Через кілька років обидва батька були в домі Бенджаміна і Кларисси в Юті.
Вони почали згадувати минуле, і Маршалл Аллен розповів про той час, коли його та кількох інших юнаків попросили вирушити в путь, щоб доставити провізію та допомогу загону з ручними візками, очолюваному Мартіном, — групі піонерів, які використовували ручні візки, щоб перетнути Середній Захід Сполучених Штатів.
Маршалл згадує, як увечері перед від’їздом він став на коліна, щоб помолитися, і сказав Богові, що нерозумно вирушати в путь у таку погоду туди, де немає доріг. Стоячи на колінах і молячись, він відчув спонукання, що йому треба рушати і що він зможе врятувати життя багатьох людей.
Під час довгих пошуків рятувальний загін занепав духом. Вважаючи, що загін з ручними візками загубився на рівнинах, багато хто хотів повернутися додому, але не Маршалл. “Я сказав їм, що їхатиму вперед, поки не дістануся до Штатів, але я їх знайду!”
Десь опівдні вони знайшли групу виснажених людей з ручними візками. Ці люди потерпали від голоду. З думкою, що далі можуть бути й інші — ті, хто відстав від них, Маршалл продовжив пошуки. Раптом він побачив темну пляму серед валунів. Під’їхавши ближче, він виявив, що то був юнак. Він обмотав цього юнака ковдрою і допоміг йому сісти на коня.
Коли розповідь дійшла до цього моменту, Джордж Хауслі заговорив і сказав: “У того коня одна нога була білою, на лобі також була біла смуга, а сам кінь був вугільно-чорний”.
Маршалл сказав: “Так”.
“А та ковдра була яскрава й картата”, — додав Джордж.
“Звідки ти знаєш?” — спитав Маршалл.
Джордж радісно відповів: “Бо ти знайшов мене!” Він розповів, що буквально перед цим загинув його найкращий друг із загону з ручними візками і що сам він був дуже засмучений. Джордж уже втратив усяку надію, аж поки його не врятувала рішучість молодого Маршалла Франкліна Аллена.
“Хочу сказати тобі, що якби не молитви моєї матері та віра святих, я б не дожив до тієї миті, коли ти знайшов мене, і я б ніколи не дістався Долини”. Добрі вчинки можуть мати далекосяжний вплив навіть крізь роки!
**Попередження про вміст: у наведених далі історіях розповідається, як предки оповідачів допомагали іншим людям, коли у тих помирав хтось із родичів. Ті, хто поділився цими історіями, відчували, що вони надихатимуть чинити добро. Однак ми розуміємо, що деякі читачі можливо не захочуть читати розповіді, які стосуються цих емоційно важких тем. Клацніть тут, щоб пропустити цей розділ, якщо бажаєте.
Ніжне прощання
Своєю професією мій батько обрав похоронну справу. Його неодноразово запитували із подивом: “Чому ти вирішив стати працівником похоронного бюро?” Зазвичай у нього була готова відповідь, щось на кшталт: “Бо люди завжди до смерті чекають на мене!”
Ті, хто знав мого батька і те, яким він був лагідним та сповненим любові, вірять, що його робота була покликанням його життя. Він вважав за привілей служити сім’ям у найскрутніший для них час.
Іноді люди вмирають з природних причин у колі своєї сім’ї. Коли це трапляється, приїжджають працівники похоронного бюро і кладуть тіло померлого члена сім’ї в катафалк.
Потім катафалк їде до моргу, де тіло готують до поховання. Нерідко мій батько залишав наш дім посеред ночі, коли лунав такий дзвінок.
Одного вечора його покликали додому до друзів нашої сім’ї, у яких померла їхня маленька дівчинка. Як ви можете собі уявити, вони були не в собі від горя. Вони супроводжували мого батька в темряву ночі, щоб подивитися, як забирають їхню донечку.
Бажаючи втішити цю сім’ю, мій батько, замість того щоб покласти самотнє тіло дитинки у великий порожній катафалк, обережно поклав її біля себе на переднє сидіння. Мати цієї сім’ї була дуже вдячна за цей маленький вияв доброти, яким мій батько вшанував її доньку.
Турботлива мати
Моя бабуся, Саллі Луїз Крейн, є матір’ю сімох дітей. Коли вона вперше стала мамою, до неї в Юту приїхала з Айдахо її мама, Рут Амелія Мей, щоб допомагати своїй дочці в усьому, що буде потрібно.
Білизна була складена, їжа приготована, і Рут не спала ночами, сидячи з немовлям, щоб Саллі могла відпочити. Вони навіть разом ходили по магазинах, щоб знайти вбрання, в якому дитина отримає благословення. Про все, що було потрібно моїй бабусі, допомагала подбати її мама.
Рут допомагала не тільки після народження першої дитини. Кожного разу, коли Саллі народжувала, Рут приїжджала на своїй машині, щоб допомогти про все подбати. “І вона робила все це з такою радістю!” — казала Саллі.
Рут продовжувала витрачати свій час і пропускати заходи, в яких була задіяна, приблизно протягом тижня щоразу, коли у її дочки народжувалася дитина, ніби у неї не було нічого іншого, чим вона могла б займатися. У будинку було прибрано, інші діти доглянуті, все зроблено.
На п’ятому з половиною місяці останньої вагітності у Саллі трапилися ускладнення. Зрештою вона передчасно народила сьому дитину. Та була мертвонародженою. Про цю несподівану новину Рут дізналась, коли разом з чоловіком була у відпустці. Їй зателефонували і повідомили про народження і смерть дитини. Почувши цю звістку, Рут з чоловіком перервали свою відпустку і поїхали, аби бути з дочкою — цього разу, щоб спланувати похорон.
Минули роки, і Саллі наслідувала приклад своєї матері й відвідувала кожну свою дитину щоразу, коли народжувалися онуки. Вона надавала своїм дітям таку саму підтримку, яку надавала їй Рут. Білизна була складена, їжа приготована, а Саллі не спала ночами, сидячи з кожним новим немовлям, щоб молода мама могла відпочити.
До тих пір, поки Саллі не почала з радістю допомагати своїм дітям, вона не усвідомлювала, на які жертви йшла Рут, допомагаючи їй. “Вона робила це так, наче їй це було неважко. Зараз я бачу, яким це було великим виявом доброти”.
Нитки співчуття
Моя прабабуся Шарлотта Йохансон Нільсен, яка була родом зі Швеції, служила провідницею жіночої організації — Товариства допомоги — у місцевій філії протягом 32 років. Її чоловік Расмус був власником магазину, де продавалися побутові товари і продукти.
Шарлотта, у якої майже не було формальної освіти, допомагала в магазині, бо навчилася вільно говорити англійською, працювала продавчинею і вела бухгалтерію. Під час свого служіння у цій організації вона часто приносила з магазину їжу нужденним і хворим.
Шарлотта попросила Елізабет Джейн Рассел Дей, ще одну з моїх предків, служити з нею у провідництві Товариства допомоги. В Елізабет і її чоловіка народилося четверо дітей. Згодом, у 1890 році спалахнула епідемія дифтерії, і це призвело до трагедії.
За два тижні троє малих дітей померли від цієї хвороби. Шарлотта “зшила для них маленький красивий білий одяг, а також було зроблено невеличкі труни, які було красиво обшито мереживом і стрічками”. Шарлотта виявила справжнє співчуття і справжню доброту у цей важкий для сім’ї Дей час випробувань.
Ваші розповіді про виявлення доброти
Завдяки розділу “Спогади FamilySearch” ви можете легко знаходити у своїй власній сімейній історії розповіді про доброту! У розділі “Спогади” ви можете читати, дивитися або слухати історії про предків, створені іншими людьми. Ви також можете записувати історії про виявлення доброти, попросивши когось з родичів згадати приклади з минулого. Також варто записати для нащадків історії про доброту зі свого життя.
Статті, пов’язані з цією темою
У FamilySearch ми дбаємо про те, щоб поєднувати вас з вашими рідними і надаємо можливість робити цікаві відкриття й отримувати сімейно-історичні послуги — і все це безкоштовно. Чому? Тому що ми цінуємо сім’ї та віримо, що встановлення зв’язку між поколіннями може покращити наше життя зараз і назавжди. Ми є неприбутковою організацією, спонсором якої виступає Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Щоб дізнатися більше про наші вірування, клацніть тут.
