Встановити зв’язок з предками у домі Господа

Як у членкині Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів мої очікування до самої себе іноді бувають надто високими. Мій список справ стає все довшим, і іноді мені здається, що я не відповідаю своїм високим очікуванням і не досягаю своїх цілей.

Надто часто відвідування храму спускається на останнє місце у моєму списку справ. Чи то я забуду спланувати відвідування храму заздалегідь, чи виділити час для цього, чи знайти когось, хто міг би посидіти з дітьми, тощо. Це може здаватися складним, майже неможливим завданням для виконання.

Але реальність така, що відвідування храму може полегшити наш тягар, а не збільшити його. У домі Господа ми маємо можливість наближатися до Христа, а через Нього — до членів сім’ї, які пішли з життя. Саме тому в храмі приходять мир і розрада.

“У храмі ми отримуємо захист… Ми відчуваємо чисту любов Ісуса Христа і нашого Небесного Батька, яка так щедро на нас виливається! Ми відчуваємо мир і духовне заспокоєння, а не турбулентність світу”.

Рассел М. Нельсон, “Господь Ісус Христос прийде знову”, Ліягона, лист. 2024, с. 121.

Вічні дари

“Ваші завітні стосунки з Богом та Ісусом Христом — це стосунки любові й довіри, завдяки яким ви отримуєте доступ до більшої міри Їхньої благодаті, а саме Їхньої божественної допомоги, обдарування стійкістю та уможливлюючої сили”.

Бредлі Р. Вілкокс, “О молодь шляхетного перворідства”, Ліягона, лист. 2024, с. 95.

Ніккі Келлі

Мій чоловік приєднався до Церкви на першому курсі коледжу, коли йому було 19 років. На його рішення приєднатися до Церкви вплинуло багато людей, але найбільше за всіх вплинула його бабуся Стіві. Вона не належала до нашої Церкви, але була втіленням відданої та богобоязливої жінки. Своїми словами і діями Стіві прищепила моєму чоловікові такі цінності, як любов, стійкість і довіра до Бога.

Кілька років тому я мала за честь виконувати за неї храмову роботу. Під час виконання початкових обрядів я сталося щось надзвичайне. Я дуже сильно відчула її присутність: це було всеохоплююче почуття її радості та схвалення. У той час я важко страждала від післяпологових емоцій і боролася із самотністю і відчаєм. Але під час того священного обряду здавалося, ніби вона була поруч зі мною.

Її присутність сповнила мене глибоким відчуттям спокою і впевненості. Вона ніби казала мені, що я могла знайти силу в храмі, у своїй вірі і в собі. Той досвід надихнув мене продовжувати відвідувати храм навіть у найважчі дні. Її любов і приклад є вічними дарами, які об’єднують покоління і зміцнюють нашу духовну подорож.

Ви не самотні

“Всі, хто поклоняється у храмі, виходять з нього озброєні силою Бога, і ангели беруть їх “під опіку”. Наскільки збільшується ваша впевненість від знання, що вам… не доведеться долати життєвий шлях наодинці? Наскільки сміливішими вас робить знання, що ангели дійсно допомагатимуть вам?”

Рассел М. Нельсон, “Радіймо дару ключів священства”, Ліягона, трав. 2024, с. 121.

Марко Госевінкел

Протягом багатьох років я використовував FamilySearch, щоб знаходити своїх предків. Я знав, що ця організація афілійована з Церквою Ісуса Христа. Однак мене ніколи не цікавила ні сама Церква, ні її вчення.

З часом я почав замислюватися, чому члени Церкви Ісуса Христа шукають своїх предків. Мені було цікаво, чи є щось у Книзі Мормона про генеалогію, тож я замовив цю книгу онлайн. Через день зі мною зв’язалися місіонери, і ми почали регулярно зустрічатися. Я не знайшов у Книзі Мормона допомоги з моїми генеалогічними дослідженнями, але я знайшов істини і відповіді.

Перед хрищенням я зустрівся з президентом місії. Він запитав мене, чому я займаюся генеалогією. У мене не було відповіді на це запитання, але у нього була: “Тому що ваші предки хочуть, щоб їх знайшли”.

Через чотири місяці у мене була можливість вперше відвідати Франкфуртський храм й охриститися за своїх чотирьох прадідусів. Я нервував, бо точно не знав, чого очікувати. 

Я все ще пам’ятаю, як сидів у христильні і молився. Раптом моє серце сповнилося теплом і я зміг відчути присутність Святого Духа. Я також відчув, що мої предки були поруч зі мною в той момент. Я ніколи цього не забуду. 

Стефані У.

Я запечаталася у храмі 20 років тому. Я була єдиною членкинею Церкви у своїй сім’ї і почувалася трохи самотньо, коли увійшла в кімнату для запечатування. Зі мною не було нікого з моєї сім’ї.

Протягом багатьох місяців до цього я шукала, знаходила і підготовлювала багато родинних імен, щоб виконувати за них повірницькі храмові обряди. У день мого запечатування я відчула їхню присутність, коли оглядала кімнату навколо себе. Я фізично не бачила їх, але знала, що вони були там. Я могла відчувати їхню радість і любов до мене.

Після нашого запечатування всі нас обіймали і вітали. Своячка міцно обійняла мене і сказала: “Я теж відчуваю їх тут! Вони тебе дуже люблять”. Вона підтвердила моє свідчення. Сила цього свідчення завжди залишається зі мною, коли я продовжую знаходити своїх рідних по той бік завіси.

Наближатися одне до одного у храмі

“Регулярне служіння у домі Господа і прагнення дотримуватися укладених нами там священних завітів збільшить наше бажання і нашу здатність відчути переміну в серці, силі, розумі і душі, необхідну для того, щоб ми могли ставати більше схожими на нашого Спасителя”.

Хорхе М. Альварадо, “Прийміть Господній дар покаяння”, Ліягона, лист. 2024, с. 69.

Р. Пітерсон

Кожного разу, коли приходить свято, я думаю про храм. Вже багато років моя сім’я ставить за мету ходити разом до храму щоразу, коли ми відпочиваємо від наших інших обов’язків. 

До того як ми почали цю традицію, у найближчому до нас храмі необхідно було записуватися на виконання храмових обрядів за кілька місяців заздалегідь. Коли нарешті приходив наш час відвідати храм, то ми розуміли, що нас не буде в місті і ми знову не зможемо цього зробити.

У місті, яке ми відвідували, був храм. Для виконання обрядів у христильні того храму не потрібно було записуватися за кілька місяців, тож мої батьки разом зі мною пішли виконати там хрищення. Наступного року до нас приєднався мій брат, а ще через рік це стало традицією.

Хоча ці храмові поїздки спочатку стали частиною нашого життя завдяки зручним обставинам, з часом вони переросли в щиру любов до храму та наших предків. Кожного разу, коли ми кудись їдемо сім’єю, навіть на довгі вихідні, ми шукаємо найближчий храм і виділяємо час, щоб його відвідати.

В інших обставинах ми, скоріше за все, вважали б відвідування храму одним із “обов’язків”, від якого слід відпочити під час відпустки, однак коли ми зробили відвідування храму для себе пріоритетним, це змінило нашу сім’ю. Після кожної поїздки помітно відрізнялося те, як ми розмовляли, і що робили. Ми були добрішими одне до одного, більш терпеливими і більш розуміючими. 

Проведення відпустки з членами сім’ї автоматично не зближує вас. Проведення часу у храмі з нашою вічною сім’єю, — як з живими її членами, так і з померлими — завжди зближує. 

Пошук імен

Якщо ви хочете принести родинні імена до храму, але не знаєте як це зробити, то на FamilySearch можна знайти багато ресурсів, за допомогою яких пошук імен стає доступним. Вам можуть допомогти такі посилання:

• Готово для обрядів 
• Підготовка імен
• Самопідготовка 
• Запланувати храмовий обряд 
• Знайти предків у “Родинному дереві”, за яких потрібно виконати храмову роботу